1. |
Трансгенезіс
03:28
|
|||
Безродні захотіли стати всім.
Волоссям камінь загорнути
і вкласти в руки мертвих матерів
навіки змучені обличчя їх дітей.
Бетонні щелепи
тепер будинком не стануть нікому... не стануть ніколи.
|
||||
2. |
||||
Крізь невгамовне сяйво забуття
срібляста луска, нутрощі, хребти -
нового людства необачні відкриття,
здавалось, у воді не вберегти.
Можливо, холодно було у тім краю,
або він вмер й лиш рухався примарно,
та діти його, що не бачили жалю,
ковтали руки батька жваво та безкарно.
І все що з нього витікало в лоно їх,
таке безродне, наче світло корабельне,
всім дарувало відчуття незнаних втіх,
бо народилось у кострах пекельних.
Зростало в них, співало і гнило,
а потім вироджалось в цю істоту
та разом з нею вже безоднею пливло
у свіжу яму, даруючи скорботу.
Зеленим оком розчиняючись вві сні
книжки кровоточиві їли день,
щоб потім знову залунали не пісні,
а голоси вчорашніх сьогодень.
|
||||
3. |
Традиції поховань
02:54
|
|||
Світло із попелу крижаних зламів зірок.
Листя пожовкле щільно вкриває колиски
В яких не бувало ніколи відлуння сердець.
І очі порожніх як тіні створінь без кісток
Мерехтять у пітьмі шаленіючим блиском.
Безодні, провалля...
Лиш декілька слів каяття до пустої труни.
Вороняча зграя
По озерам зі сліз проводжає останні човни.
|
||||
4. |
Безумовне неосяжне
03:56
|
|||
На шмаття зливи рвуть відмерший простір,
буремні браття в нім народжують свій біль.
Світла неосяжна далечінь,
Ехом кожному озветься.
І очі запалять вогні у пітьмі,
Коли новий всесвіт почнеться.
Вівтар з кісток. На ньому хиже людство.
Будинок для комет і прихисток для снів.
Комусь хотілось в небо повернутись,
Комусь - у землю поховать свій гнів.
|
||||
5. |
Synnnnopsis
02:52
|
|||
Жертовне створіння шепоче в своє небуття
червоні, як всесвіт, слова.
Нерозбірливі, надто брудні. В них життя
зупинилось, народилась вічність нова.
По книгам смерті пальці стерлися від болю,
ковтали нескінченний зорепад.
Не мали сна, не знали волі,
зневіра їх була до всіх сліпа.
|
||||
6. |
Несмерть
06:00
|
|||
Могили бездонні,
як лона химер кам'яних
ковтають тіла. І очі незгаслі
тихо втопають в них.
Холодними лезами -
багряно-червоні жнива...
З вечору злива йшла
до світанку,
Ще не мертва, та вже й не жива.
Гарячими кулями -
рідна родюча земля.
Оспівує вікна без скла
і тепла,
ними зрошені чорні поля.
Мремо усе своє життя,
Щоб на межі покласти в домовини власні очі.
Безмежні голоси серцебиття
У сяйві вранішнім втопити ми охочі.
Лани незнайомі
холонуть під вітром журби.
Незбагненні думки відлітають у вирій
сновидінь, які світ загубив.
Нечутними зорями
листя пітьму ворушить.
Крихким плином часу
дзвони вечірні
протинають небесну блакить.
Грім прогримить і знов
Над чорними стріхами
Два кольори, що у серці ми завжди несли,
Піднімуть на втіху нам.
І кров, що роками лилась,
У пам'ять оголену
Втече і навіки залишиться в ній
Блукаючим полум'ям.
|
Streaming and Download help
If you like Заводь, you may also like:
Bandcamp Daily your guide to the world of Bandcamp